Закономірності виховання

Педагогічні закономірності виховання
– це адекватне віддзеркалення об'єктивної дійсності виховного процесу, який володіє загальними стійкими властивостями за будь-яких конкретних обставин.

Закономірності виховання (П.І. Підкасистий):

—  Виховання дитини здійснюється лише шляхом її активності. Ступінь зусиль дитини повинен відповідати ступеню її можливостей.

—  Зміст діяльності дітей в процесі їх виховання визначається на кожен момент розвитку актуальними потребами дитини. Якщо не враховувати вікові зміни потреб дитини, то процес виховання іде важко і часто порушується.

—  Дотримання пропорційного співвідношення зусиль дитини і зусиль педагога в спільній діяльності. Спільно розділена діяльність допомагає дитині відчути себе суб'єктом діяльності, а це надзвичайно важливо для вільного творчого розвитку особи.

—  Лише в умовах любові і захищеності дитина легко і вільно виражає свої ставлення, сприятливо розвивається.

—  Організовувана діяльність повинна супроводжуватися або закінчуватися ситуацією успіху, яку повинна пережити кожна дитина. Ситуація успіху – це суб'єктивне переживання досягнень, внутрішня задоволеність дитини самою участю в діяльності, власними діями і отриманими результатами. Позитивне підкріплення – найзагальніша умова створення ситуації успіху.

—  Виховання повинне носити прихований характер, діти не повинні відчувати себе об'єктом педагогічних повчань.

—  Цілісність особи диктує педагогам цілісність виховних впливів.

Методи виховання

Методи виховання – це конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, поведінку вихованців для вирішення педагогічних завдань, спілкування вихованців з педагогом-вихователем.

Передморальний рівень

—  Поведінка визначається зовнішніми обставинами, а точка зору інших людей не враховується. Дитина слухається, щоб уникнути покарання.

—  Перша стадія: думка формується у залежності від тієї винагороди або покарання, яке може отримати дитина за даний вчинок («Я повинен зробити те, що обіцяв, інакше покарають»).

—  Друга стадія: думка про вчинок формується відповідно до вигоди, яку можна отримати («Якщо ти мені зробив погано, то і я тобі зроблю погано»).

Конвенційний рівень

—  Поведінка будується з орієнтацією на принципи інших людей.

—  Третя стадія: думка ґрунтується на тому, чи отримає вчинок схвалення інших людей чи ні («Я роблю те, що приємно і схвалюється оточуючими»).

—  Четверта стадія: думка формується згідно із встановленим порядком, повагою до влади і встановленими нею законами («Я зобов'язаний дотримуватися закону»).

Постконвенційний рівень

—  Дійсна моральність досягається лише на цьому рівні. Людина судить про поведінку, виходячи зі своїх власних критеріїв, що пов'язано з високим інтелектуальним розвитком.

—  П'ята стадія: думка про вчинок ґрунтується на повазі демократично прийнятого рішення або на принциповій повазі до прав людини («Я повинен виконувати ці закони, оскільки вони встановлені суспільством»).

—  Шоста стадія: вчинок класифікується як правильний, якщо він продиктований совістю, незалежно від його законності або думки інших людей («Роби з іншими так, як ти б хотів, щоб робили з тобою»).

Почуття, які переживає людина при порушенні моральних норм (Л. Колберг)

¡ страх з приводу можливих наслідків і очікування на покарання;

¡ бажання відшкодувати завданий збиток і відновити вихідне положення;

¡ засудження себе і переживання своєї провини.

Механізми інтеріоризації норм і правил моральної поведінки

(Інтеріоризáція (від лат. interior — внутрішній) — психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування.

Поняття введено франц. психологами П'єром Жане, Жаном Піаже, Анрі Валлоном, використовується в психоаналізі при поясненні переходу структури міжіндивідуальних відносин всередину психіки та формування несвідомого (індивідуального або колективного), яке в свою чергу визначає внутрішній план свідомості. За Виготським, інтеріоризация — становлення людської форми психіки завдяки освоєнню індивідом людських цінностей.

Інтеріоризáція (англ. interiorisation) — присвоєння цінностей, їх вростання в особистість. Процес формування внутрішніх структур психіки. Процес переходу від зовнішніх (реальних) до внутрішніх (ідеальних) дій — психічних актів.

ІНТЕРІОРИЗАЦІЯ, -ї, ж. 1. Формування внутрішніх структур людської психіки через засвоєння зовнішньої соціальної поведінки. // Процес перетворення зовнішніх, реальних дій на внутрішні розумові дії. 2. У психіатрії — переживання хворим обставин, що його хвилюють, потай від оточуючих.)

—  Імітація – усвідомлене прагнення дитини копіювати певну модель поведінки.

—  Ідентифікація – засвоєння чужих моделей поведінки, установок, цінностей як своїх власних.

—  Почуття сорому – механізм заборони певної поведінки. Виникає при усвідомленні того, що можуть бути санкції, покарання за порушення загальноприйнятих норм поведінки.

—  Почуття провини – механізм, який лежить в основі глибокого внутрішнього переживання невідповідності поведінки власним уявленням про належну, правильну поведінку.

Механізм впливу класу на особистість школяра

Вплив внутрішньогрупового статусу на формування і розвиток особистісних якостей

—  Високий статус призводить до розширених контактів, розвиваючи комунікативні якості, формуючи упевненість в собі, своїх силах. Приймаючи цінності класу, в які зазвичай включається значущість навчальної діяльності, дитина прагне краще вчитися, що сприяє прискореному когнітивному, інтелектуальному розвитку.

—  Низький статус створює досить серйозні проблеми для соціальної адаптації дитини і формування соціально бажаних якостей. Дитина, яка позбавлена спілкування з однолітками або зазнає комунікативної депривації, зростає замкнутою, часто похмурою. Сильно страждає її комунікативна сфера, гасне потреба в спілкуванні, гальмується розвиток комунікативних навичок. Переживання з приводу свого статусу впливають на емоційно-мотиваційні особистісні якості школяра.

Робота психолога

з ізольованими і відкинутими:

—  з'ясувати причини такої позиції школяра (комунікативна мотивація, комунікативні навички, ціннісно-орієнтаційний конфлікт з групою тощо);

—  визначити основні напрямки роботи: індивідуальна або групова корекційна робота, інтеграція школяра в класний колектив тощо.

з негативними лідерами:

—  корекція у негативного лідера певних індивідуально-психологічних характеристик;

—  робота з групою підтримки лідера або створення умов, коли їх взаємовплив зводиться до мінімуму;

—  усунення недоліків в роботі групи;

—  робота з неефективним типом управління класом – робота з керівництвом.