ВСТУП

   Одним із найважливіших напрямів діяльності соціально-психологічної служби у нашій країні, в якій би сфері суспільства вона не була створена, є просвітницька робота серед населення.

Нагальна необхідність такої роботи зумовлена тим, що домінуючий в нас протягом десятиліть ідеологічний підхід до пояснення і розв`язання соціальних проблем значною мірою стримував розвиток і поширення психологічного знання взагалі і такої важливої його галузі як психологічна допомога людині зокрема. Якщо на Заході ця галузь давно освоєна суспільством, то для нашого широкого загалу самі поняття «психолог», «психологічна служба», «психологічна допомога» мало зрозумілі. Найчастіше психолог уявляться як «людина в білому халаті», але насправді психолог – зовсім не лікар, і психологічна допомога  суттєво відрізняється від медичної. Отже, просвітницька робота необхідна передусім для того, щоб люди поступово усвідомлювали цілі, завдання і можливості психологічної служби, дізнавались, які проблеми вони можуть розв`язати за допомогою психолога, уявляли, до якої саме психологічної служби їм слід звернутися.

      Наступним важливим завданням просвітницької роботи є підвищення психологічної компетентності людей (шляхом як масового навчання, так і індивідуальної роботи) з метою розширення їхніх можливостей самостійно розв`язувати проблеми й конфлікти, що виникають в особистому житті та професійній діяльності.

      Ще одним невідкладним завданням просвітницької роботи є підвищення психологічної культури суспільства в цілому, оскільки розв`язання багатьох соціальних проблем, що постають перед усім суспільством неможливе без знання і врахування психологічних чинників.

      Про просвітницьку роботу психологічної служби можна говорити у широкому і вузькому значеннях. Широке полягає в тому, що будь-яка діяльність служби (діагностика і моніторинг умов та рівнів розвитку особистості, консультативно-методична допомога, корекційна робота, реабілітаційні заходи тощо) спрямована на психологічну просвіту людей, оскільки певною мірою знайомить їх з особливостями роботи психологів, можливостями психології, її методами і т.д.

       Вузьке ж значення просвітницької роботи проявляться у цілеспрямованих діях психологів, пов`язаних із поширенням психологічних знань. Типовими формами такої роботи є лекції, «круглі столи», семінари, індивідуальні та групові консультації. Важливими умовами ефективності цих заходів є доступність викладу матеріалу, а також орієнтація на актуальні й усвідомлені конкретні проблеми, що цікавлять аудиторію.

      Шкільна психологічна служба дбає про психологічну просвіту педагогів, учнів, батьків. Конкретно шкільний психолог повинен:

·   Знайомити вчителів та батьків з основами дитячої, педагогічної та соціальної психології, а учнів – з основами самовиховання.

· Формувати потребу в психологічних знаннях, бажання використовувати їх у роботі з дитиною або в інтересах власного розвитку.

     Зважаючи на те, що серйозною проблемою сучасної школи є проблема відхилень у психофізичному розвитку й поведінці дітей, до вказаних завдань слід додати такі:

Проведення просвітницької роботи серед педагогів і батьків (особливо у початкових клповедінці дітей, до вказаних завдань слід додати такі:

· Проведення просвітницької роботи серед педагогів і батьків (особливо у початкових класах) щодо причин, проявів і корекції аномалій психофізичного розвитку дітей, здійснення заходів, спрямованих на соціально-трудову адаптацію таких дітей.

· Просвіта педагогів і батьків щодо причин появи важковиховуваних підлітків і особливостей психологічно-педагогічної роботи з ними.

        Типовими формами просвітницької роботи шкільного психолога є виступи на батьківських зборах, педрадах, лекції, семінари, бесіди й консультації для вчителів, батьків, учнів.

         Із власне просвітницькою функцією психологічної служби найтіснішим чином пов`язан профілактична функція. Можна навіть сказати, що соціально-психологічна профілактика – це одне із найважливіших завдань просвітницької роботи.

Психологічна профілактика являє собою систему заходів, спрямованих на охорону психічного здоров`я; попередження неблагополуччя у розвитку людини, групи, суспільства;  створення психологічних умов, сприятливих для цього розвитку.

     Із наведеного визначення зрозуміло, що така профілактика  починається тоді, коли ще немає особливих труднощів у поведінці дитини, житті людини чи групи. Разом із тим психологи на основі проведеного моніторингу особливостей та умов індивідуального розвитку особистості, соціально-психологічних змін у житті суспільства прогнозують можливість появи тих чи інших ускладнень і проводять попереджувальну роботу. Отже, психопрофілактична робота є тим аспектом діяльності психологічної служби, який спрямований не стільки на розв`язання сьогоденних проблем, скільки на перспективу.

       Найважливішими напрямками психопрофілактичної роботи психологічної служби у наших умовах є:

· Профілактика стресових і постстресових станів, пов`язаних із природними та технічними катастрофами.

· Попередження виникнення надмірної психологічної напруги в суспільстві, що переживає кризові явища.

 · Сприятливий психологічний клімат у школі взагалі і в кожному із класів зокрема. Психолог надзвичайно уважно ставиться до проблеми взаємостосунків у школі, оптимізуючи форми спілкування у педагогічному середовищі, колективі класу, педагогів з учнями, батьків із дітьми. Він допомагає розв`язувати конфлікти і суперечки, сприяє адаптації педагогів і учнів, котрі з якихось причин перебувають в ізоляції у своїх колективах.

    Отже, профілактична робота у школі охоплює як дітей (окремих учнів, цілі класи, групи), так і дорослих (вчителів, вихователів, батьків). Шляхи здійснення цієї роботи включають як добре відомі заходи: лекції, бесіди, семінари, психодіагностику, консультації і т.д., так і ще не зовсім звичні для нашої школи форми: соціально-психологічні тренінги різного профілю для дітей, педагогів, батьків, «телефон довіри», арттерапію, сімейну терапію.

    Однією з важливих форм профілактичної роботи у школі є психологічно-педагогічний консиліум – колективний метод вивчення учнів, основними завданнями якого є виявлення характеру і причин відхилень у навчанні й  поведінці учнів (як негативного, так і позитивного плану); розробка програм виховних заходів, спрямованих на корекцію відхилень чи на подальший розвиток здібностей, талантів; обговорення і прийняття рішень з приводу конфліктних ситуацій.

     Залежно від мети консиліуму його склад може бути різним, але, як правило, до нього входять педагоги, психолог, шкільний лікар, члени батьківського комітету. Як зазначає І.Дубровіна, завдання психолога у ході консиліуму – допомогти вчителям з різних сторін підійти до оцінки інтелектуального розвитку учня, основних якостей його особистості, показати складність і неоднозначність проявів його поведінки, ставлень, розкрити проблеми самооцінки, мотивації, особливостей пізнавальних та інших інтересів, емоційного настрою, а головне – забезпечити підхід до дитини з оптимістичною гіпотезою відносно перспектив її подальшого розвитку і намітити реальну програму роботи з нею.